A A A K K K
для людей із порушенням зору
Вікнянська громада
Чернівецька область, Чернівецький район

«ЦЕ ВЖЕ НАШ РІДНИЙ ДІМ»

Дата: 27.10.2022 09:51
Кількість переглядів: 850

«ЦЕ ВЖЕ НАШ РІДНИЙ ДІМ»

Вікнянська територіальна громада надала прихисток знедоленим українцям, яких евакуювали на Буковину з початком рашистської військової агресії з зони активних бойових дій на сході країни.

 

Сьогодні у відділені стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання «Затишок», що входить в комунальний заклад «Вікнянський центр надання соціальних послуг», перебуває 8 людей з Донецької області. Вони приїхали, рятуючись від війни, з будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів прифронтового міста Білицьке.

Це був один з найбільших і найкращих інтернатів України. З-під обстрілів, довгими і важкими дорогами евакуації його підопічних розселили куди тільки змогли в безпечні міста і села.

Громада Вікна взяла до себе тих, кому найважче, хто через складні хвороби не може самостійно пересуватися і потребує постійного догляду і лікування.

Лікарка загальної практики сімейної медицини Богдана Степанівна Попіль, яка працює у сільській поліклініці і у «Затишку», 11 квітня зустрічала донеччан з потягу на залізничному вокзалі у Чернівцях. Автобусом вночі приїхали у Вікно. Тут вже все приготували для прийому гостей.

Люди були у відчаї, в сльозах і паніці – куди їх привезли, чи надовго? Не всі мали інвалідні коляски. Місцеві чоловіки з територіальної оборони, що стояли на чергуванні на блокпосту (в перші дні війни такі пости діяли у кожному населеному пункті), переносили на руках тих, хто не міг ходити.

«Поселили в затишні кімнати, заспокоїли, нагодували, надали необхідну медичну допомогу. І отак тепер щодня, – розповідає Катерина Дмитрівна Березна, старша медична сестра відділення. – До приїзду донеччан в нашому «Затишку» проживало 24 людини, які на старості залишилися безпомічними з купою хвороб, без дому, без рідної душі. Усі подружилися. Ходять один до одного в гості. Збираються на розмови у світлиці. Живемо однією великою сім’єю. Не без проблем. Але ми їх вирішуємо».

Вирішення найголовнішої проблеми – де взяти кошти, щоб забезпечити належне проживання мешканцям «Затишку», у тому числі з Донеччини, – взяла на себе Вікнянська сільська рада.

«Розуміємо, що повинні зараз, в цю лиху годину згуртуватися і допомагати тим, хто через війну опинився в особливій скруті, – зазначає Вікнянський сільський голова Іван Дмитрович Ковалюк. – Ми оплачуємо з бюджету громади догляд, харчування, лікування евакуйованих людей з Білицького будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів. Це немалі кошти. Сподіваємося, що уряд, Міністерство соціальної політики передбачить міжбюджетні трансферти, ухвалить програму підтримки місцевих бюджетів тих громад, які виконують важливу соціальну місію».

Але поки таким громадам з Мінсоцполітики одна відповідь – тримайтеся і шукайте спонсорів.

Вікнянська сільська рада профінансувала ремонт будівлі, де проживають одинокі люди з особливими потребами. Облаштували пандус, усі побутові зручності. 

Скрізь у відділенні чистота і порядок. А головне – доброзичлива атмосфера домашнього затишку.  

ЇЇ створюють медсестри Тетяна Дмирівна Чорнописька, вже згадана Катерина Дмитрівна Березна, Інна Маноліївна Кушнірик, Тетяна Григорівна Маринович, Галина Георгіївна Лужна.

Сестра-господиня Катерина Маноліївна Фенюк турбується, щоб всі у «Затишку» були гарно нагодовані (для цього складає урізноманітнене меню), чисто одягнуті, мали все необхідне на кожний день.

«Завжди намагаємося приготувати щось смачненьке, щоб порадувати наших мешканців, – розповідають кухарки Тетяна Піщаєва і Наталія Ігорівна Чорна, працівниця на кухні Галина Григорівна Моцок. – Їм важко було в житті. Хай хоч зараз буде добре і спокійно».  

«Це непростий труд – доглядати хворих, прикутих до ліжка чи інвалідної коляски. Їм треба особлива допомога. Помити, одягнути, нагодувати, – розповідає директорка комунального закладу «Вікнянський центр надання соціальних послуг» Галина Дмитрівна Бурденюк. – Люди різні, у кожного свій характер, зумовлений хворобами і важкою долею. Тому до кожного потрібний свій підхід, добре слово, розрада. Допомогу треба надати і медичну, і психологічну. Це складно. Але ми справляємося. Завдяки фінансуванню з бюджету нашої громади, завдяки благодійникам маємо все – і ліки, і предмети догляду, гігієни».

Часто трапляється, що терміново потрібно відвести когось з мешканців «Затишку» у невідкладному стані до лікарні у Заставну чи Чернівці, або на прийом до вузьких спеціалістів, діагностичні обстеження. Для цього Вікнянська сільська рада придбала для відділення стаціонарного догляду автомобіль швидкої допомоги, який завжди на ходу.

«Раді, що опинилися тут, у «Затишку», в селі Вікно. Це вже наш рідний дім»,– каже Ігор Звягін, донеччанин.

У Ігоря Володимировича є тепер друг Василь Євгенович Незвиський, який родом з Заставнівщини. Їм є що розказати один одному про непростий життєвий шлях, який за їхніми плечима.

«Ми пережили вже другу евакуацію. Перша була у 2014 році, коли нас також під обстрілами вивезли подалі від війни з Донецького інтернату для інвалідів спочатку до Харкова, потім до містечка Білицьке, – розповідає Нонна Трубникова, дружина Ігоря Звягіна. –Дорога була дуже важка, довга, вважайте, через всю Україну. Скрізь біда, люди рятують від війни свої сім’ї, своїх дітей і батьків. А ми безпомічні, самі нічого зробити не можемо. Але весь час про нас турбувалися. І тут, в селі Вікно, нам зараз добре і комфортно. Ми у безпеці, з добрими людьми».

 

На фото:

  1. Донеччанин Ігор Звягін і Василь Незвиський розмовляють про життя-буття у затишному дворику стаціонарного відділення.

     

 

Світлана Ісаченко,

журналістка.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора