A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Вікнянська громада
Чернівецька область, Заставнівський район

Село Митків Заставнівського району Чернівецької області

Село Митків розташоване на правому березі Дністра за 30 км на схід від районного центру м. Заставна, за 47 км від обласного центру м. Чернівці. На сході село межує з Мосорівкою, на заході з Брідком, на південному заході – з Вікном, на півночі – з Колодрібкою Тернопільській області. Має шосейне сполучення з районним і обласним центрами.

 Околиці Миткова багаті археологічними пам’ятками. На березі Дністра у 1954 році археологи розкопали напівземлянкове житло слов’ян ІХ-Х ст., де знайдено залізні вироби (стріли, ножі), бронзові прикраси (лунниці). У 1966 році під час будівельних робіт виявлено давньоруський могильник ХІІ-ХІІІ ст. В одному з поховань знайдені срібні жіночі прикраси – скроневі кільця. Із більш пізніх знахідок на території Миткова виділяється давньоруське поховання, розкопане на підвищенні східної частини села.

Знахідки свідчать, що село Митків – давнє слов’янське поселення. Воно бере свій початок десь у Х-ХІ ст. Перші його житла розташовувалися вздовж берега річки Митків. Від назви річки, за припущеннями, походить назва сучасного села. Теорія сумнівна, бо спочатку мають бути люди, які дали б назву річці. За археологічними даними, село виникло не пізніше XII ст., але в історичних документах згадується у XVII ст.

Забудова села почалась із так званої «Стінки», прямовисного берега Дністра. В давні часи поселення кілька разів вимирало і відновлювалося. Постійні набіги турків і татар змушували людей покидати село, а потім знову повертатися і відбудовувати його. Жителями цього поселення ставали також біженці з інших сіл, злодії, торговці. З появою села тут була збудована велика кам’яна будівля (митниця), де збирали мито від купців і жителів навколишніх сіл, які в цьому місці переходили кордон (річку). Від слова «мито», вважають науковці, і походить назва села.

Серед жителів села побутують й інші версії. Наприклад, назва походить від пана Миткова, що жив у Василеві й володів селом, яке назване в його честь. Деякі вважають, що назва села походить від слів «мітком»;звивистий рух Дністра, або «міток» – міра ниток у ткацтві. Невелике село Митків разом з іншими населеними пунктами Заставнівщини розділило долю всього буковинського краю. Страждало від постійних нападів турків, татар, від економічних утисків місцевих землевласників. Супутниками війн часто були голод та епідемії. Рятуючись від податків і грабежів, кріпаки масово тікали зі свого села. В XV-XVII ст. буковинці цілими селами переселялися в Центральну та Східну Україну, у землі Війська Запорозького. Українське козацтво часто ставало на захист буковинського населення.

У 1812 році митківчани збудували нову дерев’яну церкву, бо стара (також дерев’яна) для богослужінь уже не годилася. Село виявилося настільки бідним, що не мало можливості збудувати кам’яну церкву. Практично без змін і перебудов вона служить митківчанам донині. Знемагаючи від безземелля і злиднів, наприкінці XIX ст. митківчани виїжджають на заробітки до Канади, США, Аргентини. Частина з них, що знайшли добру роботу і пристосувалися до нових умов життя, залишаються там назавжди. Ті, хто повернулися, витратили свої гроші на купівлю землі.

У 1912 році в селі за кошти держави була збудована велика школа, але під час Першої світової війни артилерійським обстрілом росіяни зруйнували її вщент.

Страшною бідою для митківчан стала Перша світова війна. Жорстокі і кровопролитні бої розгорілися на підступах до села на початку квітня 1915 року, коли росіяни силами черкеської кінноти з «Дикої дивізії» прорвали фронт біля Миткова, взявши в полон тисячу солдатів та офіцерів. До кінця року селяни ремонтували пошкоджені житла та господарські будівлі. Відносне затишшя дало можливість обробити поля, зібрати урожай.

У листопаді 1918 року Буковину, в тому числі Митків, окупували румунські війська. Буковинське населення зустрічало румунів, як окупантів. У багатьох селах краю озброєні народні загони чинили опір завойовникам. Були такі і в Миткові, що не бажали підкорятися чужинцям і знищували лінії зв’язку. Проте ні в краї, ні в окремих населених пунктах не було кому організувати збройну відсіч румунським окупантам. Митків виявився на самому кордоні з Польщею, тому тут були встановлені жандармський і прикордонний пости.

Румунська влада дозволила збудувати в селі школу, бо зруйновану під час війни відновити виявилося складно. Громада будувала її за власні кошти і спільними зусиллями. Нове приміщення школи являло собою велику глинобитну хату на дві класні кімнати. З кінця 20-х років навчання в школі вже велося румунською мовою.

Серед учителів були і добрі люди, які дітей ніколи не карали, зокрема, українець Буряк Василь і румун Сальчияну Петро.До 1935 року богослужіння в церкві ще велося українською мовою, потім два роки румунською і українською. З 1937 року тільки румунською.Румунська влада не дбала за простий народ, а намагалася зміцнити поміщицьке землекористування.

Кар’єром, де добували кварцовий пісок, керував Фіщук. Він продавав пісок на Качинський скловиробний завод у Румунії. Пісок добували вручну, вантажили на підводи і везли на залізничну станцію до с.Вікна. Звідти вагонами пісок доправлявся у Румунію.

1 вересня 1939 року село заповнилося багатьма людьми. То були біженці з Польщі, яким Румунія надала політичний притулок. Їхали на конях, на візках, але переважна більшість йшла пішки в напрямку Вікна, до залізничної станції. В цьому пістрявому натовпі йшли польські вояки, поліцейські в мундирах, службовці і багаті люди.

28 червня 1940 року військові підрозділи Червоної Армії митківчани зустрічали без особливої радості. Про порядки, встановлені більшовиками в Галичині, вони вже чули. Перші кроки нової влади виявилися обнадійливими, бо поміщицькі, вже засіяні землі, розділили між найбіднішими господарствами. Кому 10, кому 15, а декому припало і 50 арів сої, пшениці чи жита. В селі створили сільську раду, яку очолив Копичанський Дмитро Якович. Він вірно служив новим господарям і погано ставився до своїх односельців. Влада зіпсувала людину. В школі запровадили навчання українською мовою, відкрили державну крамницю (там, де була і за Румунії) тощо.

З розпадом Радянського Союзу припинив своє існування і колгосп «Більшовик». Брідоцька і митківська громади поділили між собою землі та майно, але користі це не принесло. Село, в якому проживають головним чином пенсіонери, обробити свої паї не змогло. Тривалий час земля облогувала, поки у 2007 році нею не зацікавилося сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хрещатик- Агро».

7 липня 1993 року у Миткові відновилася сільська рада, яку очолила Пацарнюк Галина Іванівна. З травня 2003 року сільською громадою керував Лесь Михайло Миколайович. У листопаді 2015 року сільським головою обраний Манчуленко Анатолій Манолійович.

З січня 2018 року село Митків входить до складу Вікнянської ОТГ.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора