A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Вікнянська громада
Чернівецька область, Заставнівський район

Село Онут Заставнівського району Чернівецької області

Село Онут – одне з древніх історичних сіл Буковини і всієї України. Околиці села багаті на археологічні пам’ятки. На Турецькій горі виявлено поселення трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), над Дністром – ранньої черняхівської культури (ІІ – VI ст. н. е.), а також поселення давньоруського часу ХІІ - ХІІІ ст. В урочищі Галицьке знайдено пізньопалеолітичні знаряддя праці. Село згадується під 1213 роком у Галицько-Волинському літописі.

Село виникло на важливому торговому шляху, який проходив по річці Дністер із Галицької Русі до гирла річки Дунай. Пожвавлення торгівлі Галицької Русі з народами Причорномор’я сприяло розвиткові Онута як одного з торгових центрів, річкової пристані із своєрідним перевалочним пунктом товарів з долини р. Дністер у долину р. Прут ( у Чернівці).

У назві «Онут», очевидно, відображено будівництво фортеці у ХІІ-ХІІІ ст., яка зводилась у пограничному місті. «Ноуть», «нуть» на давній мові означає вал. Онут означало – біля валу. Це найбільш вірогідна версія походження назви села.

Онут виник у дуже зручному місці р. Дністер та її притоки р. Онут. Схили річкових долин були густо вкриті дубовим лісом, який давав будівельний матеріал для житла і надійно ховав від ворогів. У той же час з Онута пролягав зручний і найкоротший торговий шлях на Чернівці.

У 1775 році більша частина Буковини була окупована Австрією, а Бессарабія і Хотинський повіт залишилися під владою Туреччини. Кордон розділив село по річці Онут. Частина села, розташована на лівому березі р. Онут, називалася «Онут» (німецька сторона), а друга частина, на правому березі цієї річки, називалася «Малий Онут» (руська сторона). У 1918 році, коли Румунія окупувала Бессарабію і Північну Буковину Малий Онут і Онут злились в єдине село.

Першою офіційно зареєстрованою у селі була козацька церква святого Миколая, збудована в 1621 році. Про виникнення її розповідається наступне.

Цього року йшла Хотинська війна, в якій брали активну участь козаки на чолі з легендарним кошовим Петром Сагайдачним. Факти свідчать, що в урочищі Оґрад та Човник між козаками і турками відбулася запекла битва. Козаки отримали перемогу, але їх багато полягло в цьому бою. Онутчани вирішили поховати героїв у центрі села і на могилі козаків збудувати церкву. Спільними зусиллями козаки і жителі села звели надзвичайно красиву дерев’яну церкву. Проіснувала вона до 1962 року – триста сорок років. Безбожий «комуністичний вандал» у 1962 році закрив і зруйнував її.

У селі в ХІХ ст. були два великі землевласники: один на руській стороні, один на німецькій. Власників села періоду до скасування кріпосного права не встановлено. Але в другій половині ХІХ ст. на німецькій стороні панував якийсь Ашниркевич, який перед Першою світовою війною продав маєток пану Костовському. У 20-х роках ХХ ст. цим маєтком володів єврей Вейсганзер, який, у свою чергу, цю власність продав поміщику Корну.

На руській стороні останнім поміщиком був Білогонєв, який купив помістя після скасування кріпосного права в Росії. Пізніше землі цього поміщика були роздані селянам за викуп.

Великою трагедією для с. Онут стала Перша світова війна 1914-1918 років. Село зазнало величезних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями та страшними утисками з боку російського та австрійського командування. Населення потерпало ще й тому, що війна велася з перемінним успіхом воюючих армій. Кожного року протягом війни наступ змінювався відступом, а одночасно змінювалось керівництво села.

Чотири роки війни, мільйони вбитих і поранених, сотні тисяч спалених господарств, вирізана худоба. Протягом війни з фронтів надходять звістки про загибель односельчан. Їхні імена оголошуються в церкві після служби Божої.

Майже два роки (1914-1916) лінія фронту пролягла через Ржавинці, Баламутівку, Онут, Самушин. Під час Брусилівського прориву між селами Онут і Самушин точилася кровопролитна битва.

Під румунами жилося важко, бо більшість селян залишилися малоземельними або безземельними. Тяжкий соціальний гніт доповнював національний. Українська мова зазнавала утисків, діти змушені були вивчати чужу для себе румунську мову. За незнання чи нерозуміння румунської мови вчителі били дітей різками по руках. І дорослим румуни забороняли співати українських пісень, організовувати українські вистави, ввечері виходити на вулицю.

28 червня 1940 року румуни втекли, а на їхнє місце прийшли більшовики. Люди мали надію, що нова влада буде дбати за бідних, за простий люд. На початку липня вже була створена перша сільська рада, яку очолив Василь Іванович Котик.

З початком радянсько-німецької війни в село знову повернулися румуни, яких буковинці люто ненавиділи.

Наприкінці березня 1944 року в село знову повернулася радянська влада. 85 жителів села було мобілізовано на радянсько-німецький фронт. Більше 30 з них додому не повернулися, а навіки залишилися лежати в чужій землі.

Радянська влада з допомогою каральних органів – НКВС і НКДБ – зламала опір малочисельних поастанських боївок і стала нав’язувати буковинцям свою, соціалістичну модель кращого життя. У квітні 1944 року відновила свою діяльність сільська рада, яку знову очолив Василь Котик. Але вже у травні за видачу енкевидистам станичного «Соловія» - Миколу Панчука повстанці ліквідували Котика.

З 1944 по 1955 рік головою сільради працює Дмитро Миколайович Ковалюк, який доклав багато зусиль, аби створити в селі колгосп імені 40-річчя Компартії України. Офіційною датою заснування колективного господарства вважається 18 березня 1948 року. До кінця 1949 року колективізація в селі була завершена.

За роки радянської влади село Онут, а одночасно колгосп зазнали певного розквіту і занепаду. Банкрутство комуністичної ідеології та соціалістичного способу життя прискорили розпад Радянського Союзу. 24 серпня 1991 року на його уламках відродилася самостійна і незалежна Українська держава, і відроджувалась українська православна церква Киівського патріархату. Село Онут свідомо до цього підійшло у 1995 році.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора